Як усе почалося? Десь років сім тому, коли ця історія починалась, я лиш здалека уявляла собі, що з того буде, але зараз неймовірно рада, що таке хобі переросло в дещо більше, що приносить задоволення, але, окрім цього, і прибуток. До речі, на початку мого блогерства я всі фото так підписувала – просто смайликом. Тоді, у 2011-му, коли Інстаграм лише почав свою експансію, я взагалі скачала його, бо думала, що це програма для оброблення фото. Потім зрозуміла, що там можна викладати фото і вести таку собі історію життя в картинках. Так воно і було: дивилася профілі іноземних і російських блогерів, ігнорувала жарти однокласників, коли просила сфоткати, та й ставила собі гарні фото. Аж потім, коли разом із Петром (чоловік Аліни – Прим. автора) полетіли на Занзібар, я зробила пост про планування такої мандрівки й отримала шалений відгук. Зрозуміла, що час настав – і написала пост-знайомство. І люди почали писати, що досі думали, що я іноземний блогер, бо прізвище маю нетипове, а фото підписані смайлами. І поки ці смайли не почали ще говорити українською, довелось якось самій)) Звісно, зараз не буває і дня, щоб хтось не запитав мене про блог або не прокоментував мій пост. Але колись усе було по-іншому. |
Про приємності та «бонуси» блогерства Нещодавно в моєму житті сталася дуже яскрава подія – весілля. Основну сукню я купувала, а от другу отримала по співпраці із крупним брендом. Такий приємний бонус корисний не тільки блогерам, але й, звісно, власникам магазинів. Адже охоплення в соціальних мережах дають можливість бізнесу підняти свій рівень пізнаваності. І це дуже непоодинока історія. Досить часто блогери отримують такі «цукерки». На бартері можна організувати багато приємностей) І я не вбачаю нічого поганого в тому, щоб ділитися з аудиторією якісними послугами, хорошими товарами чи унікальними компаніями. До речі, мій перший подарунок за бартером – скраб для тіла. Досі пам'ятаю свою ще майже дитячу радість) |
Про переїзд до Києва До речі, зі столицею – це окрема історія. Насправді мій переїзд сюди відбувся не після весілля. У старших класах я хотіла вирватися та їхати завойовувати, тому потайки від батьків подала документи до київського вишу. І вступила! На татів жах, перший курс я вчилася тут, аж потім його вмовляння повернутися врешті спрацювали. Моїх очікувань університет не виправдав, і я «розвернулась і пішла». Аж ось минуло кілька років – і тут уже ми разом із чоловіком після весілля вирішили «завойовувати». Чим і займаємось із величезним задоволенням). Саме тут я почала створювати свій бренд одягу. Ще та авантюра, що виливається в прірву часу та зусиль. Але воно того варте, бо вважаю, що речі мають бути гарними, зручними, з якісних тканин, зробленими з душею і не обов'язково дуже дорогими. |
Побічний ефект блогерства Загалом ведення такого величезного блогу – явище достатньо позитивне, хоча інколи лякає тим, що люди знають про тебе майже все і слідкують за кожним твоїм кроком. Саме тому я не хочу виставляти напоказ кроки негативні, сумні, хибні і так далі. В усіх буває поганий настрій і життєві обставини, але напрошуватися на співчуття чи колективні скарги на затори або втому не хочеться, тому для мене негатив у блозі – табу. Так само, як і дуже особисті моменти. У мене ніколи не буває суперечок із чоловіком, що якесь фото – це вже занадто. Я знаю межі й вмію виокремити власне життя. Не завжди вчасно вмію відгородитися від телефона, на жаль, тому деколи чоловік мусить витягнути мене з віртуального в реальне. Але він розуміє, що я не скролю стрічку від нудьги, а працюю. А я розумію, що іноді треба спинятись і лишати телефон осторонь, бо живе спілкування важливіше. Тому жодних образ – ані в житті, ані в блозі. |